Які проблеми створив масовий перехід на електромобілі

На електромобілі покладено великі надії щодо скорочення викидів. Норвегія в цьому плані довгі роки була взірцем для наслідування, але її досвід показав, що вирішуючи одну проблему, можна посилити кілька інших.

Девід Зіппер, науковий співробітник Центру Таубмана з питань державного та місцевого управління при Гарвардській школі Кеннеді, вирушив до Норвегії і з’ясував, як можна знайти компроміс між екологією та іншими життєво важливими суспільними цілями.

Оскільки на автотранспорт припадає майже десята частина глобальних викидів CO2, уряди та екологи всього світу намагаються знизити збитки. Один із можливих варіантів вирішення проблеми — широке застосування електромобілів, оскільки вони безпечні, комфортні та завдають меншої шкоди навколишньому середовищу.

Безумовним лідером із впровадження електромобілів стала Норвегія. 87% нових автомобілів, що продаються в країні, є електрокарами, що значно перевищує аналогічний показник у країнах Європейського союзу (13%) і США (7%). Успіх кампанії з розповсюдження електромобілів підтримав Фонд захисту довкілля (EDF), Всесвітній економічний форум та Ілон Маск.

Відмова від автомобілів, що працюють на бензині, як це майже зробила Норвегія, є важливим кроком на шляху до вирішення проблеми зміни клімату. Проте дослідження, проведене у 2020 році, показало, що навіть найоптимістичніші прогнози щодо впровадження електромобілів у світі не зможуть запобігти підвищенню температури. Досвід Норвегії показав, що впровадити електромобілі це цілком посильне завдання, проте успіх виявився неоднозначним. І ось чому.

Як норвежці полюбили електромобілі

Історично Норвегія була переважно сільською країною; ще 1960 року половина населення країни проживала у сільській місцевості. Але з початком повоєнного економічного підйому норвежці стали переселятися до міст. І тоді ж трапився автомобільний бум.

У країні почали активно будувати дороги, зводячи мости через фіорди та прокладаючи тунелі у горах, щоб поєднати міські центри з новими кварталами на околиці. У міру зростання міст громадський транспорт відходив на другий план. Так, наприклад, у Бергені в 1960-х роках було закрито велике трамвайне сполучення, а частина трамваїв була скинута в Північне море.

У Норвегії, як і раніше, один з найнижчих у Європі рівнів використання громадського транспорту і більша кількість автомобілів, ніж у сусідніх Данії та Швеції. Багато хто зазначає, що у відношенні до автомобіля, як до обов’язкового елемента життя, норвежці ближчі до американців, ніж до європейців.

До 1990-х років автомобіль став незамінним засобом пересування у Норвегії. Як зазначає урбаніст Аннін Хартманн, для багатьох жителів міст важливо було не втрачати зв’язку з корінням, і вони використовували автомобіль для поїздок у сільську місцевість, щоб відвідати рідні місця, будиночок бабусі та дідуся. Саме тоді норвезькі підприємці заснували два перші стартапи з виробництва електромобілів – Buddy та Think. Перші моделі цих компаній виглядали безглуздо, і були неефективними за сьогоднішніми мірками. Однак вони викликали інтерес до того, що Норвегія може стати світовим центром виробництва електромобілів. І щоб заохотити попит, норвезький уряд звільнив від податків покупку електромобілів. Крім того, власники електрокарів, яких на той час було дуже мало, не мали платити за проїзд, паркування або поромну переправу (через усі фіорди) у будь-якій точці країни.

Норвезькій промисловості ці пільги не допомогли і компанії швидко припинили свою діяльність. Проте система заохочення лишилася. І коли в середині 2010-х років покращилася ситуація на світовому ринку електромобілів, і такі автовиробники, як Tesla, запропонували стильні та високопродуктивні моделі, багатьох норвежців стимулювали до купівлі пільги, що залишилися. Норвежці почали розуміти, наскільки цінною є економія коштів за рахунок державних пільг, особливо для міських жителів. Після придбання електромобіля зі знижкою поточні витрати були мінімальними, оскільки норвезька електрика коштує недорого (завдяки розмаїттю гідроелектроенергії). «Ми хочемо, щоб люди купували електромобілі, — заявила прем’єр-міністр Норвегії Ерна Солберг у 2019 році. — Це найважливіше, що ви можете зробити, щоб допомогти зменшити викиди парникових газів».

Наприкінці 2010-х років норвежці мали на 10% більше автомобілів на душу населення, ніж на початку десятиліття, що значною мірою обумовлено електромобілями. При цьому обсяг викидів наземного транспорту в країні з 2014 по 2023 рік скоротився на 8,3%.

Незважаючи на ці показники, у програми субсидування електромобілів виявилися суттєві недоліки.

Машин побільшало

Норвегія мало вводила обмежень використання електромобілів. Заможні норвежці могли купувати скільки завгодно дорогих електромобілів, отримуючи на кожен із них повний пакет субсидій. При цьому люди з обмеженими коштами, як і раніше, не могли собі дозволити мати машину. Так держава просто забезпечувала більші можливості для заможних людей. Але основна проблема була навіть не у цьому.

Стимулювання продажів електромобілів спонукало людей мати більше автомобілів, тоді як багато фахівців наполягають на необхідності загального скорочення особистого транспорту. «Всі згодні з тим, що 100% автомобілів мають бути електричними. Питання не в цьому, вважає Тійна Руохонен, радник мера Осло з питань клімату. — Справжнє питання полягає в тому, чи вам дійсно потрібно мати автомобіль в Осло».

Чотири найбільші міста Норвегії, Осло, Берген, Тронхейм і Ставангер прийняли програму зі скорочення автомобільного транспорту. Прагнучи скоротити кількість автомобілів. Осло з 2016 року прибрав понад 4 000 місць для паркування, а також побудував велосипедні доріжки, розширив тротуари і змінив схему руху для зменшення наскрізного трафіку. Завдяки цим зусиллям у 2019 році місто досягло чудової віхи: за цілий рік жоден пішохід чи велосипедист не загинув у ДТП.

«Я впевнена, що коли люди уявляють ідеальне місто, там немає місця брудному повітрю, машинам, що застрягли в нескінченних пробках, або вулицям, заставленим припаркованими автомобілями»,

— заявляє Ханне Маркуссен, колишній віце-мер Осло з питань міського розвитку.

Дві ці тенденції (національні кампанії з популяризації електромобілів та муніципальні інтереси щодо скорочення автомобілів) суперечать одна одній. Наприклад, ліквідація парковок на вулицях Осло та створення вулиць, призначених лише для пішоходів, підштовхує норвежців до відмови від водіння, але при цьому знижує корисність електромобілів.

Нещодавнє дослідження наголошує на цих протиріччях і показує, що заохочення використання електромобілів заважає містам будувати щільні квартали, які скорочують час поїздок та зміцнюють систему громадського транспорту.

Окрім цього, популярність електромобілів призвела до скорочення коштів, що виділяються на модернізацію транспорту, оскільки бюджети норвезького громадського транспорту частково фінансуються за рахунок дорожніх зборів, від сплати яких уряд країни звільнив власників електромобілів. Таким чином, муніципалітетам просто нема звідки брати кошти для модернізації суспільної транспортної системи.

Ще більше обурення у норвежців викликає той факт, що уряд не надає жодних знижок для тих, хто купує електронні чи вантажні велосипеди (в Осло та Бергені діють обмежені програми для мешканців). Так політичні рішення, ухвалені на національному рівні, неминуче впливають на місцеві транспортні зусилля, а іноді й підривають їх. Наприклад, у жовтні 2022 року управління державних доріг відкрило чотирисмугове шосе E39, що веде до Бергена, проти якого виступало місто, побоюючись, що воно призведе до збільшення числа автомобілів. Ці побоювання виявилися виправданими. Частка автомобілів у місті зросла на 10%.

Вчитися на чужих помилках

Як зазначає Зіппер, зараз ухвалюються рішення, щоб скоротити цей дисбаланс. У 2017 році країна почала вимагати від власників електромобілів платити за паркування та пором, хоча вони, як і раніше, отримують знижку. Покупці найбільших (і найдорожчих) електромобілів повинні платити додатковий збір, розмір якого залежить від маси автомобіля. Крім того, лише перші 45 тисяч доларів із вартості нового електромобіля не обкладаються податком.

«Ідея у тому, щоб зробити податкову систему справедливішою», — зазначив державний секретар транспорту Кроглунд.

Для інших країн очевидним уроком Норвегії є те, що концентрація зусиль скорочення викидів на транспорті за рахунок впровадження електромобілів може посилити нерівність. Обмеження ціни на відповідні автомобілі та обмеження кількості електромобілів, які можна купити без сплати податків, — це очевидні кроки, які були зроблені із запізненням.

У той же час популярність електромобілів завдає серйозної шкоди системі громадського транспорту, більш корисної як для довкілля, так і для міського життя. Рішення уряду країни субсидувати електромобілі, але не електровелосипеди, не має сенсу з погляду клімату. Як мінімум країни повинні стежити за тим, щоб впровадження електромобілів не призводило до виснаження ресурсів, необхідних для інвестицій у громадський транспорт, як це сталося в Норвегії.

Ще одним важливим уроком є ​​те, що якщо місцеві ініціативи не підкріплюються державною політикою, то приплив електромобілів може завадити зусиллям звільнення від автомобільного засилля в містах.